неприємна зйомка, яка все змінила. an unpleasant shoot that changed everything

(eng is below)

Зі мною як з моделлю стався непересічний досвід поганої співпраці з фотографом.

Я поїхала до Львова, де у мене були заплановані 9 зйомок на три дні - і позування, і фотографування. На превеликий жаль, я майже одразу захворіла - можливо, я набрала забагато на себе, і мій організм тупо не витримав, запротестував, вимагаючи до себе уваги.

Певну кількість з цих фотосесій я провела саме в такому стані - ослаблена і втомлена.

І саме в цей період у мене сталися дві зйомки підряд, де я позувала. 

Перша - я прийшла до Олега Ешану (його серію робіт можете переглянути в альбомі, який я опублікую з його іменем). Цей фотограф підписаний на мене в соціальних мережах, я бачила його імя і деякі роботи мені сподобалися ( або я так думала, що мені щось сподобалося). Я не надто пильно вглядалася в його портфоліо чи дописи, що він і як пише - часом я погоджуюся на співпрацю не стільки отримати фото, як познайомитися з митцем, навіть якщо  його рівень творчості нижчий за мій. Часом цікаво поглянути, як ще люди бачать цей світ, людину в кадрі, як взаємодіють з моделлю на зйомці. Але співпраця з Олегом поставила жирну крапку в подібних експериментах, де я легковажна. 

Я приїхала на зйомку на характері, як кажуть - у мене піднімалася температура, тож я забрала докупи останні сили, нафарбувалася, викликала таксі.

Олег чекав мене під студією. Він перед цим запропонував узяти для мене каву - я попросила його узяти мені лате на безлактозному. Я зробила кілька ковтків з ввічливості - кава була огидною. Вже згодом я зрозуміла, що не тільки на смак - у мене скрутило живіт вкінці нашої співпраці, і я не могла собі дати ради (а в мене була ще запланована 2-годинна фотосесія, де я мала робити фото для бренду прикрас).

Він дав мені свою камеру, щоб я зробила автопортерти, поки сам налаштовував світло. “Я всіх прошу це робити, така традиція”

Я роздягнулася. “Я знаю, що ти граєш в театрі, а ще фотографуєш - щоб розказати про тебе на фото, я приніс цю маску, і старі плівкові камери”.

Мені не сполобалася ця ідея одразу ж - я не прихильниця розповіді про людину через реквізит. Є ризик сховатися за одягом чи аксесуарами і отримати мертву картинку - що, загалом і сталося. Я не знала, як притулити ту камеру, що робити з тієї маскою, мені не подобався світловий малюнок, студія, все виглядало штучним і нудним. 

Я витримала цю годину до кінця, час від часу виходячи за рамки того, що він мене просив - не дивилася в камеру, скручувалася в дивні пози, сама змінювала світловий малюнок.

Ми пішли в кафе поруч, де я замовила собі чай з медом. Я дуже втомлювалася від розмов із ним, найбільше виснажувало те, що він ніби ігнорував моє самопочуття і фокусувався на собі. Я почувалася ще більш виснаженаю і втомленою, боліло горло, а до того ж - ще й живіт від клятого молока. Він протягнув мені камеру і сказав, щоб я передивилася кадри і видалила ті, які, на мою думку, не заслуговують на те, щоб їх побачив світ. 

Я прогортала галерею від початку до кінця.  Мені нічого не подобалося. Раптом мені здалося, що це не світло і сеттінг нудний - а я нудна, і моє позування нудне, що я нецікава і негарна. Я продовжила розкручувати цю думку. Може мені взагалі припинити позувати? Поки була у Львові, попрацювала з моделями, які справді майстрині в своїй справі - дуже відчувають своє тіло, пропонують щось дуже цікаве, проактивні, неймовірно красиві. Почала себе порівнювати з ними, дивлячись на фотографії Олега, і стало дуже сумно. 

Наступного дня у мене була запланована зйомка з Максом cinematic. fm (якщо ще не бачили моїх серій з ним - дуже раджу! Пошукайте альбоми підписані його іменем). Ми домовилися про фотосесію на air bnb квартирі. Я прийшла вижата як лимон, закладений ніс, втома. “Іра, я зварив тобі фільтр каву, пригощайся”. І кава була дійсно смачна. (для мене момент з кавою в обох зйомках доволі символічний)

Приблизно годину ми надували і вішали повітряні кульки, щоб втілити його складний задум з довгою витримкою і фото ліхтарем. З колонки грала якась приємна музика, він розказував щось про себе за той період життя, поки ми не бачилися, говорили про творчість і про роботу з людьми - це наша 3 чи 4 зустріч, але здавалося, ніби ми давні друзі.

Ми зняли серію з дим машиною і променями сонця, він ставив якісь красиві схеми світла, додавав фокусів із насадками на прибори, підбадьорював мене в тому, як я рухалася і позувала. Він ще нічого не показав із кадрів, але я уже відчувала себе значно інакше. В моменті мені здавалося, що ми робимо щось дуже цікаве, бо є ось цей крок на сходинку вгору, є прикладені зусилля і бажання спробувати щось нове. Мені було дуже приємно брати в цьому участь - попри те, що я була хворою і втомленою.

Коли Максим надіслав мені фотографії, я була вражена. Так мистецьки, так розкішно він мене побачив. “Це мистецтво, це щось непересічне”, подумала я. Дуже відмінний стан після зйомки з Олегом, дуже інакше бачення себе і того процесу, в якому я знаходжуся і чим я займаюся. 

Так відбулося моє усвідомллення, що мій ресурс обмежений, і що я маю погоджуватися тільки на ті речі, які мені самій цікаві і які мого рівня - а на все інше погоджуватися на комерційних умовах, якщо це цікаво фотографу.   Саме цей досвід і ці роздуми підштовхнули мене до нового досвіду - минулого тижня я вперше позувала на комерційних умовах. Це відчувається зовсім інакше. Я змогла відпустити контроль і не перейматися за результат, бути в процесі - бо я уже працюю. Мені не треба думати, як окупиться моя робота і мій ресурс, який я вклала в позування, і чи окупиться взагалі. Дуже приємний досвід, який хочеться повторювати.

ENG

As a model, I had an extraordinary experience of poor cooperation with a photographer.

I went to Lviv, where I had nine photo shoots scheduled over three days — both posing and photography. Unfortunately, I fell ill almost immediately — perhaps I had taken on too much, and my body simply couldn't cope, protesting and demanding attention.

I did a number of these photo shoots in this state — weakened and tired.

And it was during this period that I had two photo shoots in a row where I posed. 

The first one was with Oleg Eshanu (you can see his series of works in the album I will publish under his name). This photographer follows me on social media, I saw his name and liked some of his works (or so I thought I liked something). I didn't look too closely at his portfolio or posts, what he writes and how he writes — sometimes I agree to collaborate not so much to get photos as to get to know the artist, even if his level of creativity is lower than mine. Sometimes it's interesting to see how other people see the world, the person in the frame, how they interact with the model during the shoot. But working with Oleg put an end to such experiments, where I am frivolous.

I arrived at the shoot feeling under the weather, as they say — my temperature was rising, so I gathered my last ounce of strength, put on some makeup, and called a taxi.

Oleg was waiting for me outside the studio. He had offered to get me a coffee beforehand — I asked him to get me a lactose-free latte. I took a few sips out of politeness — the coffee was disgusting. Later, I realized that it wasn't just the taste — I had stomach cramps at the end of our collaboration, and I couldn't cope (and I still had a 2-hour photo shoot planned, where I was supposed to take photos for a jewelry brand).

He gave me his camera so I could take selfies while he set up the lighting. “I ask everyone to do this, it's a tradition.”

I undressed. “I know you act in the theater and also take photos — to tell your story through photos, I brought this mask and some old film cameras.”

I didn't like this idea right away — I'm not a fan of telling a person's story through props. There is a risk of hiding behind clothes or accessories and getting a lifeless picture — which is what happened. I didn't know how to hold the camera, what to do with the mask, I didn't like the lighting, the studio, everything looked artificial and boring.

I endured this hour to the end, occasionally going beyond what he asked me to do — I didn't look at the camera, I contorted myself into strange poses, I changed the lighting myself.

We went to a nearby café, where I ordered tea with honey. I was very tired from talking to him, and what exhausted me most was that he seemed to ignore how I was feeling and focused on himself. I felt even more exhausted and tired, my throat hurt, and on top of that, my stomach hurt from the damn milk. He handed me the camera and told me to look through the shots and delete the ones that I didn't think were worth showing to the world.

I scrolled through the gallery from start to finish. I didn't like anything. Suddenly, it seemed to me that it wasn't the lighting or the setting that was boring — it was me, and my posing was boring, that I was uninteresting and unattractive. I continued to dwell on this thought. Maybe I should stop posing altogether? While I was in Lviv, I worked with models who are true masters of their craft — they are very aware of their bodies, offer something very interesting, are proactive, and incredibly beautiful. I started comparing myself to them while looking at Oleg's photos, and it made me very sad.

The next day, I had a shoot scheduled with Max cinematic.fm (if you haven't seen my series with him yet, I highly recommend it! Look for albums tagged with his name). We agreed to do the photo shoot at an Airbnb apartment. I arrived feeling drained, with a stuffy nose and exhausted. “Ira, I made you some filter coffee, help yourself.” And the coffee was really delicious. (For me, the moment with coffee in both shoots is quite symbolic.)

For about an hour, we blew up and hung balloons to realize his complex idea with a long exposure and a flashlight photo. Some pleasant music was playing from the speakers, and he told me something about himself during the period of our lives when we hadn't seen each other. We talked about creativity and working with people. This was our third or fourth meeting, but it felt like we were old friends.

We shot a series with a smoke machine and sunbeams, he set up some beautiful lighting schemes, added tricks with attachments to the equipment, and encouraged me in how I moved and posed. He hasn't shown me any of the shots yet, but I already felt very different. At that moment, it seemed to me that we were doing something very interesting, because there was this step up, there was effort and a desire to try something new. I was very happy to be a part of it, even though I was sick and tired.

When Maxim sent me the photos, I was amazed. He saw me so artistically, so luxuriously. “This is art, this is something extraordinary,” I thought. It was a very different state after the shoot with Oleg, a very different vision of myself and the process I am in and what I am doing.

That's how I realized that my resources are limited and that I should only agree to things that interest me and are at my level — and agree to everything else on commercial terms, if it's interesting to the photographer. It was this experience and these reflections that prompted me to try something new — last week, I posed on commercial terms for the first time. It feels completely different. I was able to let go of control and not worry about the result, to be in the process — because I am already working. I don't have to think about how my work and the resources I have invested in posing will pay off, or whether they will pay off at all. It was a very pleasant experience that I would like to repeat.